ЖУРНАЛ КРИМСЬКИХ КАРАЇМІВ «ИЗВЕСТИЯ КАРАИМСКОГО ДУХОВНОГО ПРАВЛЕНИЯ» (1917-1919)

Журнал «Известия караимского Духовного Правления» по даний час залишається єдиним прикладом кримського караїмського національного видання, тому його опис є надзвичайно актуальним з точки зору дослідження як історії етнічної преси Криму, так і суспільно-політичного життя кримської караїмської громади початку минулого століття.

На жаль, цей один з перших національних друкованих видань Криму не привернув до себе достатньої уваги вчених, за винятком статті О.Б. Білого, яка за своїм обсягом не може претендувати на повний опис згадуваних видань. Дослідження структури цього журналу, його спадкоємності з попередніми караїмськими виданнями Росії, відбиття на його сторінках проблеми національного і культурного відродження становлять задачі нашої статті.

Початок ХХ століття став справжньою “золотою добою” для кримських караїмів, які завжди грали помітну роль у історії півострова. Однією з головних прикмет цього національного відродження стало відкриття караїмських видань, на сторінках яких відбувалося обговорення проблем національного минулого і майбутнього, національної релігії, національної освіти, культурного життя. На протязі 1910-х рр. у різних місцях Російської імперії було відкрито декілька журналів: «Караимская жизнь» (Москва, 1911-1912), “Караимское слово» (Вільнюс, 1913-1914), Сабах (1914, Луцьк). Значущість першого видання не тільки для караїмської громади, але й для всіх жителів Криму відразу була відмічена у російській пресі – газетах “Петербургские ведомости”, “Московские ведомости”, “Южные ведомости”, “Утро России”. Газета “Крымский Вестник” писала: “В нас вже повідомлялося про вихід у світ першого номеру першого караїмського журналу: “Караимская жизнь”. Наскільки значний цей факт, можна буде сказати лише згодом: кожний друкований орган має майбутнє тільки тоді, коли він вже має минуле. Але для нас, кримчаків, новий журнал вже представляє деяку особливу цікавість тому, що караїмське життя не тільки пов’язане тисячею історичних нитей із кримським життям, але й грає в ньому помітну роль, особливо у деяких містах, де майже усі мешканці-цензовики зосереджені у караїмській общині і партійні суперечки у місцевих думах відповідають внутрішньому розшаруванню караїмства. Недивно тому, що Крим, його міста, історичні пам’ятники, його історія, його мешканці, живі та мертві, займають таке велике місце у тексті нового журналу, і прочитати його було б цікаво не тільки для самих караїмів, але й для всіх, хто збирається відвідати Крим або оселитися в одному з його кутків” [4, с.55].

Як не дивно, Крим – історична колиска караїмів - якийсь час залишався осторонь цього національного видавничого процесу, хоча вже у 1914 р. Аароном Іллічем Катиком, газзаном феодосійської караїмської общини, ученем І.І. Казаса, випускником Олександровського караїмського духовного училища і історико-філологічного факультету Новоросійського університету була здійснена спроба організації у Феодосії караїмського журналу під назвою “Вестник караимской жизни” [8]. Програма журналу біла такою: 1) відділ літературний: твори, які малюють караїмське життя; 2) історія караїмської літератури; 3) історія караїмського народу; 4) критичні статті (літературно-наукові); 5) статті релігійно-моральні; 6) статті педагогічні; 7) археологія; 8) хроніка караїмського життя, 9) поштова скринька; 10) об’яви. Журнал планувалося випускати один раз у два місяці (приблизно так, як виходила “Караимская жизнь”). Підписна ціна за рік передбачалася 2 карбованця, за півроку – 1 крб. 20 коп., за окремий номер – 40 коп. Журнал був повинен друкуватись у типографії Катковича і Вінниковича по Італійській вулиці Феодосії в домі Бобовича. Обов’язки відповідального редактора взяв на себе А.І. Катик. На своє прохання він отримав свідоцтво № 16681 на право випуску журналу “Вестник караимской жизни” [9]. Але караїмський журнал так і не побачив світ – почалася перша світова війна.

У грозові і водночас багатообіцяючі 1917-1919 рр. караїмське преса нарешті з’явилась й у Криму, у Євпаторії, де С.М. Шапшал [10] почав видавати російською мовою журнал “Известия караимского Духовного Правления”. Редактором журналу став газзан А.І. Катик.

Перший номер журналу “Известий Таврического и Одесского караимского Духовного Правления” (такою була назва у 1917 р.) вийшов 20 травня 1917 р. За весь 80-річний період існування Духовного Правління це була перша спроба створення його друкованого органу. Журнал починався з офіційного розділу – затверджень на посадах, призначень, об’яв і наказів караїмського Духовного Правління. У неофіційному розділі друкувалися статті про історію та культуру караїмів (наприклад, “Історія походження посади і характер діяльності караїмських гахамів” [11], “Стислий нарис тюрксько-караїмської літератури” [11, 8-10]), твори караїмських просвітян (“Авне Зіккарон” А. Фірковича у перекладі з древньобіблейської А.І. Катика, який у передмові зауважив: “Однією з важливіших задач “Известий караимского Духовного Правления” є ознайомлення читачем з рядом найбільш цікавих творів караїмських письменників у перекладі цих творів на доступну для всіх російську мову” [11, с.10]), аналітичні статті (“Цивілізація і національність” Сіми Ельяшевича, в якій мова йде про національне відродження караїмів і національне виховання, що, на думку автора, постає найважливішим фактором цього відродження [11, с.14-16]) та некрологи. У третьому, довідниковому, відділі друкувалися фінансові звіти караїмських общин, документи стосовно караїмського селища Імдат-Пігіт (селища для караїмів, заснованого завдяки пожертвуванню мільйонера Пігіта) та інші довідкові матеріали, наприклад, програма іспитів на звання домашньої вчительки караїмської мови та Закону Божого. У четвертому, бібліографічному, розділі була розташована інформація про вихід караїмської літератури. П’ятий розділ – “Хроніка” – містив повідомлення від кореспондентів журналу з різних населених пунктів Криму. Шостий розділ складали об’яви.

Неможливо не відмітити піднесений настрій національного відродження, присутній у більшості публікацій журналу – від надрукованої Постанови Кримського Уряду про право караїмського гахама (разом із прем’єр-міністром, міністрами Кримського Уряду, головним начальником Кримської армії, єпископами християнських церков та мусульманським муфтієм) на допит по місцю мешкання до збору коштів на підтримку Олександровського караїмського духовного училища. Нажаль, сподівання караїмства були марними - у часи створювання єдиного уніфікованого “радянського народу” культура невеликого народу караїв залишилася за межею державної уваги і підтримки: закривалися кенаси (до революції в Криму було 11 кенаса, останню з яких, в Євпаторії, було зачинено у 1959 р.), із закриттям “Известий караимского Духовного Правления” зникли караїмські видання. Лише у 1928 р., на хвилі підвищеної уваги радянської влади до нацменшин, у Сімферополі вийшов збірник караїмського фольклору “Безим йол”.

Але традиції караїмської преси зберігалися у зарубіжжі, де виходили журнали “Karai Awazy” (Луцьк, 1931-1938, караїмською мовою), “Mysl Karaimska” (науково-популярний щорічник польською мовою, Вільно, 1924-1939, № 1-12, нова серія, Вроцлав, 1946-1947, №1-2), “Onormach” (Каунас, 1934, Пасваліс, 1938, Паневежис, 1939, караїмською мовою). Частково вони висвітлювали й життя кримських караїмів, наприклад, у № 2 журналу “Mysl Karaimska” у статті “Zycie Karaimov poza kordonem”, де, до речі, про стан караїмської преси зазначається: “Krymscy Karaimowie perjodycznego wydawnictwa nee maja. Obecnie w Symferopolu zamierzaja wydac zbior karaimskich poezyj ludowych. W tym celu zbiraja piesni narodowe, liryki, bajki, przyclowia i t.p.” [13, с.44].

Однак стан караїмської преси в Україні й досі не може зрівнятись з дореволюційним: зараз в Криму немає жодного караїмського видання (проте в Кримському республіканському Комітеті з інформації їх було зареєстровано три: “Крымкарайлар — крымские караимы” (газета Сімферопольського національно-культурного караїмського товариства “Карайлар”), “Караимская газета” (Євпаторійськееїмське товариство “Кардашлар”), «Кърай газэтэси» («Караимская газета»). національно-культурн кара

Висновки. На початку ХХ століття випускалися такі караїмські видання, як журнали “Караимская жизнь” (Москва), “Караимское слово” (Вільно), “Сабах” (Луцьк), “Известия караимского Духовного Правления” (Євпаторія), в задачі яких входило збирання наукової інформації про історію та культуру караїмів, огляд сучасного життя караїмів, об’єднання усіх караїмів Російської імперії у єдину громаду. Інтенсивний розвиток караїмських видань початку століття свідчить про зростання національної самосвідомості та культурне відродження караїмів, яке було припинене у радянські часи, коли пріоритетним стало не національне різноманіття, а створення монолітного “радянського народу”.

<!--[if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman","serif";}

Яблоновська Н.В., доктор філол. наук